• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сторінка вихователя-методиста

Вихователь-методист Дмитраш Любов Романівна

/Files/методист.jpg

Здобула вищу освіту в Рівненському педагогічному інституті на факультеті "Дошкільна освіта" за спеціальністю "Педагогіка та психологія (дошкільна)".

Стаж педагогічної роботи - 31 років. На посаді вихователя-методиста - 23 роки.

Моє життєве кредо; "Хочеш зробити добрий вчинок - не відкладай".

Моє педагогічне кредо: "Навчу кожного, хто хоче навчитися".

Методична робота в ДНЗ - це цілісна, заснована на досягненнях науки й педагогічного досвіду, на конкретному аналізі навчально-виховного процесу система взаємозалежних дій і заходів, спрямованих на всебічне підвищення кваліфікації й професійної майстерності кожного вихователя (включаючи заходи щодо керування професійною самоосвітою, самовихованням, самовдосконаленням педагогів), на розвиток і підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу ДНЗ в цілому, а в остаточному результаті на вдосконалювання навчально-виховного процесу, досягнень оптимального рівня виховання й розвитку конкретних дітей.

Методичний кабінет дошкільного навчального закладу є центром методичної допомоги практичним працівникам та поширення науково-психолого-педагогічних знань серед батьків щодо розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Завдання методичної служби дошкільного навчального закладу відносно окремих педагогів:

· підвищення рівня володіння педагогічними знаннями;

· вивчення й використання у своїй професійній діяльності сучасних педагогічних технологій, методик, прийомів і способів успішного навчання й виховання;

· мотивація педагогів до інтересу, потреби у формуванні й удосконаленні вміння займатися творчою педагогічною діяльністю;

· підвищення рівня педагогічної майстерності, у тому числі і педагогічної гнучкості;

· створення умов і сприяння щодо потреби у самоосвіті;

· підвищення рівня психологічної готовності та інформаційної оснащеності вихователя;

· формування й розвиток стійких моральних і професійних поглядів і цінностей;

· вивчення й використання на практиці сучасних способів діагностування успішності розвитку дошкільника, форм, методів і прийомів організації серед дітей дошкільного віку саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення;

· підтримка й супровід педагогів, що розробляють і реалізують авторські програми, методичні рекомендації, посібники;

· інформаційне забезпечення педагогів.

1.4.1. Завдання методичної служби щодо роботи з педагогічним колективом;

· узгодження понять, цінностей, вироблення єдиної педагогічної позиції;

· збереження й підтримка традицій, що не вичерпали себе;

· сприяння створенню й підтримці творчого, конструктивного педагогічного середовища;

· робота з батьками;

· організація та педагогічна й змістовна підтримка інноваційної діяльності педагогів;

· використання різноманітних стимулів, способів і організаційних рішень для підвищення кваліфікації педагогів;

· створення умов для формування, розвитку, об'єктивної оцінки й широкого використання передового педагогічного досвіду;організація, стимулювання, сприяння суспільно-педагогічної діяльності педагогів.

Підготовка заняття з образотворчої діяльності в дошкільному закладі

Матеріали та обладнання для образотворчості: вимоги і поради.

Для малювання береться достатньо цупкий папір – білий чи кольоровий. Для молодших дітей (третього – четвертого років життя) найоптимальніший розмір піваркуша . Саме таку площину дитина здатна охопити поглядом, заповнити малюнком і не стомитися. Це територія, на якій дитина – господар. Дворічним краще давати не чистий аркуш, а з якимось зображенням. Наприклад, з квіточкою, деревцем чи будинком, щоб малюк домалював штрихи – «дощик» і, побачивши створену разом з вихователем картинку, втішився тим, «що вийшло».

Дітей чотирьох – п’яти років можна навчити тонувати свій аркуш, готуючи його до малювання. Деревце, будиночок, машина чи лялька краще й виразніше сприйматимуться на смузі трави чи землі, а коли ще є небо (блакитна смуга над землею), то це викличе бажання намалювати й щось зверху: сонечко, хмарку, літачок тощо. Ось уже й маємо справжню картину.

Старшим дошкільнятам можна запропонувати для малювання і цілий аркуш, їм під силу освоїти таку площу. Це залежатиме від теми та матеріалу, яким діти будуть малювати. Дерево, автобус, будинок доцільніше малювати фарбами на площі цілого альбомного аркуша. Коли ж малюнок виконують олівцями, фломастерами, крейдочками, свічкою, то дітям, навіть і старшим, краще пропонувати піваркуша, щоб вони не втомлювалися від одноманітних дій і не втрачали інтерес до малювання. Якщо ж навчаємо вихованців старшої групи прошкрябувати воскову поверхню папірця гострою паличкою або, ще краще, списаною кульковою ручкою, доречно їм запропонувати навіть чвертку альбомного аркуша. Дитина швидко заповнить цю площу, не забрудниться воском, що зішкрябується з паперу, і пальчики, які стискають паличку, не втомляться.

Для малювання зимових пейзажів доречно брати кольоровий папір, щоб діти, малюючи білою фарбою, відразу бачили й уявляли сніг.

Для малювання візерунку можна використовувати різний за форматом папір:

· смужку – 10 * 30 (доріжка, рушник, шарф);

· квадрат – 15 * 15 чи 20 * 20 (хустка, серветка, скатертина);

· багатокутник, розетка, круг вирізають з цілого аркуша – діаметр 20см (зубчаста серветка, коробочка, тарілка);

· пласкі предмети вирізають з цілого аркуша (сорочка, рукавичка, куманець, барильце тощо);

· пласкі іграшки (коників, цапків, баранців, півника) для прикрашання візерунком малюють на половині аркуша бо українські керамічні іграшки невеликі за розміром.

Для малювання за мотивами розписів Марії Приймаченко, Єлизавети Миронової, Катерини Білокур, петриківських майстрів дітям варто пропонувати цілий альбомний аркуш.

У декоративному малюванні колір паперу допоможе дітям передати характерні ознаки візерунка. Якщо це візерунок за вишивкою, то нічого не може бути кращого за білий папір. Для кераміки пасує коричневий тон (для опішнянських виробів) або теплий білий (для виробів з Косова). Якщо діти малюють за мотивами розписів Марії Приймаченко, то в пригоді стане папір різних кольорів. Нехай діти вибирають той з них який їм більше до вподоби. Петриківські розписи дітей зазвичай навчають малювати на чорному або білому папері. Кольоровий папір (краще використовувати двобічний за кольором) має бути матовий, щоб до нього вбиралася фарба. Для малювання петриківських візерунків пальцем найпридатніший крейдяний гладенький папір.

Добираючи фарби для малювання, слід пам’ятати: основна фарба для дошкільника – гуаш. Її розводять до консистенції густої сметани. Молодшим дошкільнятам пропонують для роботи один-два, вихованцям середньої групи – чотири кольори, старшим дошкільнятам (5 років) – шість-вісім кольорів, шестирічним – вісім-десять кольорів. Старші дошкільнята самостійно створюють кольори змішуючи чи розділяючи фарби, тому треба підготувати палітри або скляночки для кожної дитини. Вихованцям старшої групи пропонують і акварельні фарби, попередньо змочивши їх перед заняттям чистою водою. Фарби слід добирати якісні, яскраві, щоб діти хотіли малювати ними, раділи від результатів малювання. Кольорова водичка замість яскравої фарби чи закам’янілі акварельки не дадуть задоволення вашим вихованцям.

Дуже важливо правильно добирати й пензлі за розміром та якістю. Перевагу слід віддавати круглим, білячим, з тонким кінчиком. Для молодшої та середньої груп краще брати пензлі №10-12, бо вони залишають на папері слід завширшки 10-12 мм, тож малюк зможе швидко, не втомлюючись, заповнити аркуш мазками, зафарбувати невеликі площі. Робота таким пензлем радуватиме дитину, а цупкий, малого розміру пензель дратуватиме, оскільки лінії чи мазки від нього виходять кострубаті, неестетичні.

Старші дошкільнята працюють пензлями різних розмірів – №4, №8, №10. Більші площі діти зафарбовують пензлями №8-10, а дрібні елементи виконують пензлем №4. Таким чином робота виконується швидше і дитина привчається розмірковувати, зіставляти, порівнювати, що важливо для розвитку творчого мислення.

Графічні матеріали: олівці, воскові крейдочки, фломастери, маркери, вугілля, пастель, сангіна. Фломастери призначені здебільшого для молодших дошкільнят, хоча й старші малюють ними залюбки, оскільки їх приваблюють соковиті кольори. Маркери краще брати пласкі, бо круглі великого діаметру незручно утримувати пальцями. Олівці мають бути м’які, щоб вони легко залишали слід на папері. Загострювати їх повинен сам вихователь, причому так, щоб грифель виглядав на 1-2 мм, був заокруглений і не дуже тонкий. Тоді олівчики не будуть швидко ламатися. Воскові крейдочки доречно брати округлі, оскільки вони зручніші для дитячих пальчиків, ніж гранчасті і товсті.

Усе потрібне кладуть для кожної дитини на стіл у коробках по одному набору. Вихованцям першої молодшої групи – по одному олівчику потрібного кольору, другої молодшої – 6-10 кольорів, середньої групи – 12 кольорів, старшим дошкільнятам – до 18 кольорів. Бажано щоб олівці, фломастери, крейдочки були розміщені в ряд, тоді дитина одразу бачитиме всі наявні кольори і не марнуватиме час на розшукування потрібного в коробочці.

М’які матеріали: пастель, вугілля, сангіну дають лише старшим дітям. Часто ці матеріали поєднують в одному малюнку.

Ємкості для води – чудові баночки непроливайки. Вони виготовлені з білої прозорої пластмаси і мають яскраві кришечки – лійки. У таких баночках добре видно чи не забруднилася вода і чи не час її замінити на чисту. Якщо баночка ненароком перекинеться, вода з неї не проллється. На кришечці є два рівчачки для пензлів. Отже, це вже не тільки ємкість для води, а й підставка під пензлі.

Підкладками під папір можуть слугувати пластикові цупкі серветки з візерунками або бех них. Їх легко протирати, дезінфікувати, вони не скручуються, довго служать і мають гарний вигляд.

На заняттях з ліплення основним матеріалом, який пропонують дітям двох-шести років, є глина. Колір її може бути: сірий, жовтий, коричневий або зеленкуватий, що залежить від місцевості, де беруть цей матеріал. Основний критерій добору глини – високий вміст казеїнових (клейких) речовин (щоб вона не розпадалася, не кришилася, була в’язкою). Справжня глина такою і є. Ії можна придбати у магазинах будівельних матеріалів. Глину змішують з водою і добре вимішують. Готова глина має бути м’якою, податливою, не прилипати до рук, щоб діти могли відірвати шматочок, розкачати його, тобто обробити. Перевірити, чи глина не затверділа, можна так: розкачати стовпчик і з’єднати його краї, щоб вийшов бублик. І якщо поверхню бублика не вкриє сітка тріщин, це означає, що глина м’яка. Крім глини та води до утвореної маси нічого не додають. Якщо ж глина рідкувата, її можна швидко осушити, згорнувши грудочки в суху бавовняну ганчірку. Якщо глину кілька разів загорнути й пом’яти в ганчірці, вона швидко віддасть вологу й не прилипатиме до рук. Грудка глини, яку видають дитині має бути такою, щоб помістилася в дитячій долоньці. У розмірі буде легше орієнтуватися якщо пам’ятати, що діаметр підготовленого шматочка має бути 2,5 – 3 см для першої молодшої групи, для дітей другої молодшої – 3-4 см, середньо – 4-5 см, старшої – 5-6 см, власне, стільки сантиметрів, скільки дитині років. Якщо малюки ліпитимуть кілька предметів можна підготувати пропорційні шматочки для різних за розміром виробів. Наприклад, для ліплення ведмедя дають велику грудочку, а зайчика – меншу. Інколи вихователь виділяє на передачу сюжету одну грудочку глини (діаметром 15 см), але в такому разі дітям обов’язково треба дати палички-мірочки, які б допомагали передати пропорцію між предметами, щоб ненароком зайчик і ведмідь не вийшли однакового розміру.

Крім глини дітям дають стеку – дерев’яну чи пластмасову паличку. Стеками можна розрізати глину, зробити дірочку, примастити одну частину до іншої, щоб не деформувати їх, прошкрябати візерунок на поверхні. Щоб діти могли згладжувати поверхню виробів глини вологим пальцем, їм дається шматочок поролону, намоченого у воді, який кладеться на іграшкову тарілочку (пластмасову кришку, ковпачок невеликого розміру). Воду в баночці давати дітям не варто, бо вони розпліскують, мокрими і брудними руками торкаються стола, одягу, одне одного.

Для виготовлення декоративних пластин вихователь має підготувати глиняну пластину завтовшки 1 см у формі квадрата, прямокутника, круга (діаметр чи сторона пластини 10-15 см). Ця пластина кладеться на зволожену серветку й зверху також прикривається серветкою, щоб не висохла. Діти прикріплюють до неї елементи оформлення, створюють рельєф. Волога серветка знизу пластини допоможе легко зняти готову роботу з дощечки. Для виготовлення елементів оформлення грудочка глини дається окремо. В декоративному ліпленні використовують ковпачки від ручок, чи фломастерів, ґудзики з ніжкою, цвяхи з шапочками. Ними діти прикрашають свої вироби, натискаючи цими предметами на глину.

Можна використовувати штампики-«пальчики», як у справжніх гончарів. Їх виготовляють із шматочка крейди (циліндр заввишки 4 см), на круглій основі якого вишкрябують візерунок. Ось цими візерунками і притискають крейдяний «пальчик» до глини, штампуючи оформлення. На занятті з ліплення обов’язково потрібна дощечка- підкладка. Вона захищає стіл від забруднення глиною, на ній можна розмістити матеріал та обладнання для роботи. Волога серветка розміром з дитячий носовичок потрібна для зняття глини з долонь після завершення роботи. Для старших дошкільнят краще підготувати замість звичайної дощечки скульптурні станки з поворотним кругом. На цей круг ставлять іграшку, гнатуру, і діти можуть розглянути взірці з усіх боків, не беручи їх до рук.

Старшим дошкільнятам дають пластилін, розігріваючи його перед заняттям на водяній бані (температура води 37-40*). При вищій температурі він плавиться, але це такий матеріал, який швидко набуває температури навколишнього середовища й затвердіває. Молодші дошкільнята обробити пластилін не можуть, він для них надто твердий, навіть підігрітий. А якщо врахувати, що малий скульптор може навіть захотіти покуштувати власноруч виліплені «цукерки», «печиво», то цей матеріал тим більше не рекомендують використовувати в роботі з малюками. Та й змити пластилін з рук важко, бо він заходить глибоко в пори шкіри. А крім того, фарбники, які використовують для пластиліну, викликають в окремих дітей алергію.

Молодшим дошкільнятам найкраще запропонувати солоне кольорове тісто, з якого вони залюбки виліплять печиво, бублики, цукерки, коржики та багато всього іншого. Тісто готують з борошна, солі, підфарбованої води з додаванням крапельки олії. Солі та борошна має бути порівну. Фарбником може бути будь-яка фарба: гуаш, акварель, харчова, анілінова, морквяний, буряковий соки, зеленка, синька. Охоче працюють з солоним тістом і старші дошкільнята.

В аплікуванні важливу роль відіграє розмір аркуша паперу, на який наклеюють зображення. В молодшій та середній групах використовують чверть аркуша (10 *15 см) – це та площина, на якій малим найпростіше розмістити вирізані частини. У першій та другій молодшій групах вихователь роздає готові деталі. Дворічному малюку краще дати дві-три частини предмета з кольорового картону, щоб він зміг викласти з них цей предмет, пограти ними, ще раз зібрати предмет, не зібравши й не порвавши деталей аплікації. Трирічним дають дві-три частини предмета, але вирізають їх уже не з картону, а з кольорового паперу. Шкірястий, дуже тонкий (цигарковий, фольга, м’ятий), оксамитовий папір використовувати не варто, бо діти не приклеять їх клейстером, швидко зібгають фольгу, порвуть цигарковий папір.

При виконанні декоративних робіт не варто давати дітям більше 6-8 деталей, бо велика кількість одноманітних дій (узяти заготовку, перевернути, намастити клеєм, знову перевернути, прикласти, притиснути) стомить дитину. Найбільш оптимальний діаметр чи сторона деталі 4см. Таку площу малюкові найлегше намастити клеєм і приклеїти. Найменший допустимий розмір деталей 2-2, 5см у діаметрі. Менші частини (око, дзьоб, ґудзик) приклеює вихователь.

У середній та старшій групах вихованці отримують для аплікації заготівки – кольорові аркушики такої форми й розміру, щоб можна було швидко вирізати потрібний фрагмент. Дрібні частини дають готові, і діти приклеюють їх самостійно. При цьому слід порадити їм не намащувати ці деталі клейстером. Краще пензлем чи паличкою поставити краплину клейстеру в потрібному місці композиції, тобто на аркуші основи, і до цього місця притиснути деталь.

Декоративні аплікації з рослинних форм діти чотирьох – п’яти років виконують з 8-12 готових деталей. Візерунки з геометричних фігур вони можуть вирізати самостійно. Шестирічним дітям дають набір паперу в конверті (аркушики 8 *12 см), і вони самостійно спочатку вирізають заготівку потрібних форми та кольору, вже з неї – частину чи силует предмета.

Ножиці мають бути добре загострені, із заокругленими краями лез, легко розкриватися й закриватися. Довжина їх 9-12 см для вихованців середньої групи, 12-15 см – для старших дошкільнят. Вага ножиць теж відіграє важливу роль у засвоєнні техніки вирізування. Тому найкраще підійдуть ножиці вагою 35-45 г. Довгими, важким, тупими ножицями дитина нічого не зможе вирізати. Тож слід подбати, щоб інструментами було зручно користуватися, а в дітей не псувався настрій від недоладної роботи.

Цупкий, щетинний пензель у цьому виді образотворчої діяльності, тобто аплікації, підійде якнайкраще. Ним можна добре змастити клейстером поверхню аркуша. Ставляться пензлі в скляночку щетиною догори.

Клейстер слід заварювати з картопляного чи пшеничного борошна в день проведення заняття, бо казеїнові речовини в клейстері зберігаються лише 4 години. У ньому не повинно бути грудок. Однорідна маса його має литися як сметана.

Силікатний клей з міркувань гігієни використовувати в роботі з дошкільниками не рекомендують. Щоб робота виглядала охайною, дітям обов’язково треба дати звичайні паперові серветки, якими притискують деталі при наклеюванні на папір. За серветку може правити квадратний клаптик побутового паперу. Столові серветки для цього не дуже придатні.

Підкладка під аплікацію не потрібна, а ось маленьку клейонку у формі прямокутника (10 * 15 см) чи круга (діаметром 20 см) обов’язково треба покласти біля правої руки поряд з аркушем-основою, на який наклеюють аплікацію.

Папір – основний матеріал для дитячих аплікацій і зовсім не обов’язково, щоб він був однотонним. Клаптики шпалер з дрібним малюнком, сторінки з буклетів, журналів з надрукованим текстом чи фотографією можуть стати чудовим тлом, працювати з яким буде цікаво й захопливо.

У старшій групі можна поєднувати малювання з аплікацією: діти вирізають намальовані предмети і створюють з них колективну аплікацію. Доречно підготувати заздалегідь засушені листочки, пелюстки квітів, кору берези, лусочки шишки, лушпиння цибулі, гарбузове насіння тощо. Ці матеріали збагатять сюжети дитячих аплікацій, зроблять ї особливо привабливими, а в словнику дітей з’явиться нове слово – флористика.

Виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей дошкільного віку під час харчування (методичні рекомендації для працівників ДНЗ)

Одним із пріоритетних завдань дошкільної освіти є збереження та зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичною культурою та спортом, установок на здоровий спосіб життя.

Оздоровче спрямування освітнього процесу у дошкільному навчальному закладі зумовлене рядом нормативно-правових документів: Законом України «Про дошкільну освіту», Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» тощо.

Значною мірою стан здоров’я та опірність організму дитини залежать і від рівня сформованості у неї культурно-гігієнічних навичок. У листі Міністерства освіти і науки України від 16.08.2010 р. № 1/9-563 «Фізичний розвиток дітей в умовах дошкільного навчального закладу» наголошується на обов’язковому дотриманні правил естетики харчування, вихованні необхідних гігієнічних навичок, що відповідають віку та рівню розвитку дітей.

У педагогічному словнику поняття «навички» трактується як дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними. Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків, вироблення динамічного стереотипу, адже формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь.

Умовами успішного виховання культурно-гігієнічних навичок є:

· раціональна організації життя дітей у дитячому садку, що полягає у чіткості та своєчасності режимних процесів;

· позитивний приклад культури поведінки дорослих;

· систематичне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки;

· єдині підходи щодо вимог до гігієни дитини в дошкільному закладі та сім'ї;

· контроль та корекція з боку вихователя, помічника вихователя, батьків якості виконання культурно-гігієнічних навичок;

· індивідуальний підхід до темпів оволодіння культурно-гігієнічними навичками конкретною дитиною.

Важливу роль при цьому відіграють і такі фактори як чистота приміщення, доцільність і зручність у використанні обладнання, посуду, якісне прибирання, провітрювання, естетика організації культурно-гігієнічних процедур. Режим дня забезпечує щоденне повторення гігієнічних процедур в той самий час, що сприяє поступовому формуванню у дітей навичок і звичок поведінки. Тому керівникам дошкільних навчальних закладів спільно з медичними працівниками необхідно вести постійний контроль за його дотриманням.

Особливості виховання культурно-гігієнічних навичок

у дітей раннього та молодшого дошкільного віку

Уже в ранньому віці дітей потрібно вчити розуміти призначення і основні якості предметів, називати дії, самостійно виконувати вимоги дорослих, звертатися із проханням про допомогу. Слід привчати дітей сідати за стіл тільки з вимитими руками; пити з чашки, тримаючи її обома руками; їсти ложкою не обливаючись; з часом – користуватися серветкою; їсти рідку страву з хлібом; вставати з-за столу, присувати стілець. В процесі життєдіяльності необхідно удосконалювати набуті і формувати нові культурно-гігієнічні навички, заохочуючи при цьому дитину до більшої самостійності. Трирічні малюки мають їсти самостійно й акуратно, ретельно пережовувати їжу; правильно тримати ложку; брати той шматок хліба, що лежить ближче; спокійно сидіти за столом, не розмовляти з іншими дітьми; без нагадування дорослого дякувати за їжу.

З огляду на те, що у дітей дошкільного віку переважає конкретне, наочно-образне мислення, ефективними при формуванні у них культурно-гігієнічних навичок є такі прийоми, як показ і пояснення. Навчання будь-якому вмінню дитини раннього віку розпочинається з безпосереднього показу дорослого. Показ має супроводжуватися чітким поясненням спершу найбільш суттєвих, а потім другорядних дій. Це допомагає дітям краще осмислити дію в цілому. Дорослим важливо пам’ятати, що їх власна поведінка в тій чи іншій ситуації має великий вплив і є прикладом для наслідування.

У дітей молодшого дошкільного віку вихователь прищеплює та закріплює навички культури поведінки за столом, вправляє в умінні правильно сидіти під час їди, не ставити лікті на стіл; користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем, серветкою тощо); їсти, не поспішаючи, охайно, безшумно.

Згодом дошкільників залучають до виконання нескладних трудових доручень пов’язаних з процесом харчування. Для молодших дошкільнят такі доручення містять у собі одну-дві конкретних й нескладних дії (наприклад, розкласти ложки на столі, поставити хлібниці, простелити скатертину тощо). Педагог розкриває дітям зміст завдання, супроводжуючи свої дії поясненням прийомів роботи та способів її організації. Доручення дають змогу вихователю індивідуалізувати прийоми керівництва дітьми: одному допомогти, другого заохотити, підтримати, третього навчити. Усі вказівки слід давати вихованцям в доброзичливому, спокійному тоні, що викликає в них позитивне ставлення до дій, які мають стати звичними.

Коли діти в ході індивідуальних доручень навчаться накривати на стіл та стануть більш самостійними, вводиться інша форма організації праці дітей, що спрямована на обов’язкове виконання певної діяльності задля обслуговування колективу, – чергування по їдальні. Призначають та змінюють чергових щодня, що дає змогу виховати у кожної дитини почуття відповідальності, турботливого ставлення та відчуття необхідності своєї праці для інших. У кожній групі дитячого садка створюються необхідні умови для організації праці дітей.

Організовуючи даний вид дитячої діяльності, доцільно створити куточок чергових у вигляді стенда «Маленькі кухарики» («Наші помічники», «Смачного»), де будуть визначатися (за допомогою певних картинок, знаків, словесних написів) чергові на кожен день, а також міститимуться невеличкі сюжетні картинки (символічні зображення), що вказуватимуть дітям на їхні обов’язки й послідовність виконання певних дій. Доречно запровадити також систему знаків-оцінок за хороше виконання обов’язків чергового (наприклад, значок-смайлик з різним виразом емоцій на обличчі), що стимулюватиме дитину до якіснішого виконання трудових дій. Тут також має знаходитися одяг чергових (2 фартухи, косинка для дівчинки та чепчик для хлопчика білого чи будь-якого іншого світлого кольорів) та необхідне обладнання для даного виду праці (совочки та щітки із зручними ручками для згрібання крихт зі столу).

Роль дорослого полягає у тому, що він вчить дітей дотримуватися послідовності у роботі (додаток 2: «Пам’ятка з навчання дітей чергуванню по їдальні»), контролює та допомагає, враховуючи індивідуальні особливості кожного. Дієвим способом у вихованні культурно-гігієнічних навичок та вміння дітей правильно виконувати певні обов’язки є використання ігрових прийомів. Застосовуючи їх, вихователь закріплює у дошкільнят навички, які виробляються у повсякденному житті. Помітне місце при цьому відводиться дидактичним іграм типу «Пригостимо ляльку обідом», «Підбери посуд для ляльки», «Чаювання у звірят», «На гостину до Їжачка», «Зустрічаємо гостей» та настільно-друкованим іграм аналогічного змісту.

Виховання культурно-гігієнічних навичок

у дітей старшого дошкільного віку

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку вихователь продовжує формувати культуру споживання їжі, вдосконалювати навички правильного користування столовими приборами; вчить дітей не їсти «на ходу» (на вулиці, в транспорті), не брати їжу брудними (невимитими) руками, підводячи до усвідомлення негативних наслідків таких звичок.

Педагогам слід активніше використовувати у навчально-виховному процесі художнє слово, народний фольклор (потішки, примовки) для створення позитивних емоцій в дітей у процесі засвоєння певних культурно-гігієнічних навичок.

Організовуючи чергування по їдальні, дорослому потрібно знати, що діти старшого дошкільного віку здатні повністю сервірувати стіл із дотриманням певної послідовності, узгоджувати діяльність та розподіляти між собою роботу, приходити на допомогу один одному й спільно доводити справу до кінця. У процесі виконання роботи діти виявляють більшу старанність, активність, ініціативність, прагнучи високого результату. Керівництво педагога спрямовується на розвиток самостійності, самоорганізації дітей, збільшення обсягу й темпу роботи при якісному її виконанні.

Процес формування у дошкільників культурно-гігієнічних навичок буде успішним лише за умови тісної співпраці дошкільного закладу та сім’ї.

Важливо ознайомити батьків (на батьківських зборах, під час бесід, індивідуальних зустрічей) з вимогами базової програми щодо виховання даних навичок у дітей певного віку та роботою, яка ведеться в зв’язку з цим у дошкільному закладі. Вихователь рекомендує дотримуватися визначеного режиму дня; навчає батьків ефективних методів формування у дітей необхідних навичок, умінь та звичок; переконує у великому виховному впливі посильних трудових доручень. Доцільно дібрати для батьків також науково-популярну літературу з короткими анотаціями, статті про вплив гігієни на фізичний розвиток дитини. І оскільки фізичне виховання є основою гармонійного розвитку, формування здорового способу життя дітей дошкільного віку, то воно має бути спільною турботою батьків, педагогів і самої дитини, яку з ранніх років слід привчати піклуватися про своє здоров’я.

Організація чергування в ДНЗ

У молодшій (в кінці року) групі діти починають чергувати, тобто починають систематично вико­нувати певну справу, потрібну для всього колективу.

В програмі підкреслюється, що особливе виховне значен­ня мають чергування в старшій групі. Вихова­тель цієї групи звертає дедалі більшу увагу на те, як діти виконують доручені їм чергування, чи беруться вони за ро­боту за власним почином, чи бережно ставляться до мате­ріалів та інструментів у процесі праці, чи дружно працю­ють, як розподіляють свої обов'язки. В поведінці дітей саме цього віку найяскравіше виявляється те, як діти підготов­лені до школи, якими вміннями і знаннями вони володіють, що треба педагогові ще зробити для того, щоб якнайкра­ще підготувати дітей до школи. Організовуючи чергування, вихователь формує у дітей потрібні навички відповідно до їх віку і здібностей. У школі процес виховання за, допо­могою чергування триває, набуває складнішої форми.

Таким чином, виховна роль чергувань цілком очевидна, а організація їх у дитячому садку є одним з основних зав­дань. Організація чергувань полягає в чіткому розподілі ви­дів чергувань, виборі колективів чергових, визначенні кола їх обов'язків і послідовності виконання, в розподілі обов'яз­ків між черговими і організації їх робочого місця.

У дитячому садку застосовують три види чергувань: по їдальні, в кутку живої природи, на заняттях; зокрема, в молодшій — по їдальні (в кінці року), в середній — по їдальні і на заняттях, у старшій групі — по їдальні, на заняттях і в кутку живої природи. Кожне з цих чергувань має свою виховну цінність. Чергування по їдаль­ні привчає дітей піклуватися про товаришів (треба всім сво­єчасно подати обід), допомагає набути тих навичок, які по­трібні їм в організації свого побуту.

У процесі чергування в кутку живої природи діти на­бувають корисних знань про ріст і розвиток рослин і тва­рин, навчаються доглядати їх. Важливо, щоб вихователь виробляв у дітей потребу доглядати за тваринами і росли­нами, прагнення до такої праці в школі й сім'ї.

В організації чергування дуже важливим є призначення чергових.

З початку року в кожній групі слід чітко розподіляти ді­тей за різними видами чергувань так, щоб кожна дитина по черзі виконувала обов'язки чергового на різних ділянках роботи. Практика підтвердила доцільність такого розподілу чергувань, коли дітей призначають черговими по двоє в різ­них видах чергувань. По кожному з них чергові працюють один-два дні. На початку року в середній групі вихователь може призначати дітей на одноразове чергування з тим, щоб поступово привчати їх до виконання обов'язків черго­вого на тій чи іншій ділянці протягом цілого дня. Кращим варіантом призначення чергових у старшій групі є такий, коли діти чергують по два дні; це дає можливість закріплювати їх трудові вміння. У старшій групі можна запроваджувати і такий порядок, коли діти переходять від одного виду чергування до іншого — від чер­гування в куточку природи до чергування на заняттях тощо. При цьому протягом кількох днів дитина виконує обо­в'язки чергового на різних ділянках, що потребує відповід­ної її підготовки, міцних трудових умінь. У такому разі чер­гування мають характер тривалих, складних доручень, до­цільність яких підкреслює програма дитячого садка.

Таким чином, обов'язки чергового щодня виконують шестеро дітей. Вони являють собою ніби трудовий загін гру­пи, вони - довірені колективу. Між окремими черговими, між різними колективами чергових встановлюються відно­сини взаємодопомоги, взаємного підпорядкування і пого­дженості.

Призначення чергових на кожний день може бути оформ­лене у вигляді списку (для вихователя). Для того щоб діти самі бачили, коли їм випадає чергувати, можна використа­ти дошку чергових, на якій по різних видах чергувань виві­шують індивідуальні значки у вигляді геометричних фігур або зображення різних предметів, іноді фотокартки дітей (невеликого формату). Ці значки потрібно вивішувати за­здалегідь, тоді вихованці краще пам'ятають про чергування і приходять у цей день до дитячого садка раніше.

У дітей дошкільного віку таке оформлення підвищує ін­терес до роботи, збуджує їх ініціативу; дошкільники самі стежать за порядком чергувань і додержують його, конт­ролюють один одного.

Підбираючи пари для чергування, треба враховувати ін­дивідуальні особливості дітей, трудові й організаційні навички кожного вихованця, їх взаємини. Активніших дітей треба призначати на чергування з менш активними, старан­ніших з менш старанними, тих, що мають певні трудові на­вички,— з тими, які ще таких навичок не набули.

При такому принципі підбору діти допомагають один од­ному оволодіти необхідними вміннями.

Важливою умовою в організації чергувань є чітке визна­чення кола обов'язків чергових. Вихователь з початку року встановлює зміст кожного з чергувань, ознайомлює дітей з обов'язками чергових і з послідовністю їх виконання.

Коло обов'язків чергових спрямоване на ускладнення цих обов'язків в різних вікових групах. В молодшій групі діти лише привчаються до чергування, вони допомагають няні сервірувати стіл (розставляють склянки з серветками, блюдця, розкладають ложки і т. ін.).

В групі п'ятого року життя діти вчаться виконувати більш складні обов'язки: ставлять на стіл блюдця, чашки, тарілки, біля кожної тарілки з правого боку розкладають ложки, виделки.

В групі дітей шостого року життя вихователь ускладнює обов'язки, визначає їх чітко по кожному з видів чергування. Черговим по їдальні — охайно сервірувати столи до сні­данку, обіду чи вечері, за допомогою дорослих розсте­ляти скатерку, самостійно розкладати столові прибори, хліб в хлібниці, фрукти в вази. Черговим на заняттях — під час підготовки до занять розставляти стільці, розкладати в пев­ній послідовності матеріал до занять, складати приладдя, матеріал та складати його після занять. Черговим в куточку природи щоденно поливати квіти, розпушувати ґрунт, допомагати чистити акваріум, клітки для птахів і т. ін.

Треба пам'ятати і про те, що прибирання матеріалів піс­ля заняття черговими не звільняє всіх дітей від прибирання свого робочого місця. Кожна дитина після закінчення за­няття збирає і складає в коробочку свої олівці, кладе на місце малюнок, пластилін, миє пензлик, прибирає обрізки паперу тощо, а чергові прибирають усі матеріали до шафи, збирають малюнки і несуть їх на стіл вихователя.

Важливо встановити відносини взаємної поваги між дітьми-черговими і всім колективом. Чергові дбають про ко­лектив, намагаються зробити все для своїх товаришів якнайкраще, а всі діти прагнуть допомагати черговим, не по­рушувати правил поведінки, дотримувати чистоти і по­рядку.

Організовуючи чергування, важливо чітко розподілити обов'язки між черговими, щоб кожна дитина знала свою ділянку роботи. Практика показала, що відповідальність дошкільників за свою роботу підвищується, коли вони зна­ють, за що конкретно відповідають..

Іноді діти пробують самі розподілити «справи» черго­вого.

Вихователь може використати різні форми розподілу обов'язків — за ділянками і за видами роботи.

У старшій групі (кінець року) вихователь привчає дітей до само­стійного розподілу цих обов'язків, тим самим навчаючи завтрашніх школярів організовувати і планувати свою пра­цю. Важливо, щоб діти привчалися пам'ятати про такий роз­поділ до кінця чергування. Все це робить їх роботу відповідальнішою. Одночасно треба привчати дітей працювати дружно, допомагати один одному, спільно перевіряти за­кінчену роботу.

Дуже важливо налагодити правильне ставлення до чер­гових з боку обслуговуючого персоналу. Помічники вихователів часто самовільно звільняють дітей від виконання ними будь-яких обов'язків, намагаються все зробити самі і дуже часто не додержують при цьому тих правил, до виконан­ня яких вихователь довгий час привчає дітей (наприклад, не змітають хлібних крихт зі столу на совок, як належить робити черговим, а струшують їх прямо на підлогу, а потім замітають).

Провідна роль в організації чергувань належить вихова­телю. Він дає дітям знання, зв'язані з роботою чергового, формує в них трудові й організаторські навички, розвиває позитивне ставлення й інтерес до праці, регулює взаєми­ни між дітьми.

Характер керівництва вихователя чергуваннями в різних вікових групах різний.

У середній і старшій групах він дає дітям знання, по­трібні для чергування, показує основні дії, які вони викону­ватимуть під час чергування (як розкладати ті чи інші ма­теріали, як мити пензлики і т. ін.). Вихователь розповідає дітям про те, як вони виконуватимуть свої обов'язки, в якій послідовності, як розподіляти працю між черговими.

Але самих пояснень мало. Для того щоб діти засвоїли обов'язки і навчилися узгоджувати свої дії в колективі, ста­ли добре чергувати, потрібне багаторазове вправляння.

У виконанні чергувань є й труднощі, особливо для дітей середньої і старшої груп. Ці труднощі полягають у тому, що діти повинні додержувати певних правил, послідов­ності у виконанні обов'язків, перевіряти виконану роботу; в тому, що вони ще не мають деяких трудових навичок; в то­му, що їм доводиться відмовлятися від особистих мотивів під час чергування. Під керівництвом вихователя в резуль­таті вправляння діти поступово засвоюють важку для них справу.

Послідовно виконувати обов'язки діти навчаються від вихователя і один від одного.

Відсутність окремих трудових навичок негативно впливає на виконання чергування лише у окремих дітей.

Це пояснюється тим, що трудові дії чергового несклад­ні: розставити тарілки, змести щіточкою з скатерки, розкла­сти хліб тощо. Діти легко оволодівають цими діями після двох-трьох чергувань. Буває, що під час перших чергувань діти, не знаючи, як діяти при виконанні того чи іншого обов’язку, легко відволікаються від нього, не доводять справу до кінця. Допомоги вихователя, повторного виконання роботи самою дитиною в таких випадках звичайно буває досить для того, щоб вона засвоїла певні дії.

Для більшості чергових важкою справою є перевірка виконання своєї роботи. На початку року вихователь орієн­тує дітей на контроль прямою вказівкою (перевірити, чи правильно розкладено ложки та ін.). Це пояснюється тим, що діти ще не вміють самостійно контролювати себе і, на­віть вислухавши зауваження вихователя, часто не бачать своїх помилок. Поступово діти навчаються контролювати себе і менше допускають помилок.

З кожною новою вправою дітей у чергуванні зростає їх здатність контролювати свою робо­ту, прагнення оцінити її і виконати правильно.

В кінці року, коли в дітей розвинеться в достатній мірі самоконтроль, вихователь використовує нові прийоми: він, як правило, вже не вдається до прямих вказівок, а тільки збуджує внутрішню активність дітей (дає загальну вказів­ку: «Діти, перевірте свою роботу»). Що саме перевірити, як виправити допущені помилки - це мають вирішити самі діти.

Уміння самостійно організовувати свою роботу, розв'язу­вати організаційні завдання під час чергування важко да­ється багатьом вихованцям середньої і старшої груп. Проте помітно, що вони прагнуть саме до такого чергування, в якому треба розв'язувати організаційні завдання.

В результаті систематичного керівництва вихователя ро­ботою чергових у молодшій і середній групах у дошкільників формується певна основа, на яку спирається вихователь старшої групи. У цій групі вихователь частково розв'язує ті завдання, які розв'язував у попередніх групах, але в усклад­неній формі: навчає дітей чергувати в нових умовах, озна­йомлює їх з основними правилами виконання обов'язків чер­гових (у нових видах чергування), нагадує відоме дітям коло обов'язків чергового на різних ділянках роботи, пока­зує повторно деякі прийоми їх виконання.

Цю роботу вихователь проводить, по-перше, у формі ін­дивідуального пояснення (в цьому разі пояснює правила роботи в процесі самих чергувань, під час виконання дітьми обов'язків чергового), по-друге, — у формі організованих бесід, в яких подає необхідні знання всьому дитячому ко­лективу.

Бесіди вихователь проводить на початку року, в другій половині дня, з різних видів чергувань окремо. Коли чер­гування (наприклад, по їдальні) дітям добре відоме, вихо­ватель тільки звертає їх увагу на те, що тут є новим. У бе­сіді про чергування на занятті вихователь нагадує про те, що діти вже знають, і подає нове, незнайоме. Це необхідно, бо обов'язки чергового на занятті складніші (хоч обсяг ро­боти менший), ніж при чергуванні по їдальні.

У процесі бесіди вихователь запитує дітей, для чого по­трібне чергування, виясняє, чи знають діти, як потрібно чер­гувати на кожному з занять.

Запитує, що потрібно приготувати до заняття, напри­клад, з аплікації, конструювання та ін. В ході бесіди вихо­ватель доповнює відповіді дітей.

Закінчуючи бесіду, вихователь підкреслює дітям необ­хідність працювати дружно, нагадує, як вони повинні розпо­ділити обов'язки в чергуванні, призначає перших чергових.

Під час бесіди вихователь може показувати окремі дії чергового. Звичайно, показує ті дії, які дітям ще невідомі або виконувати які їм ще важко. Такі бесіди дають добрі результати, бо вихователь зразу спрямовує увагу дітей на те, що треба пам'ятати в процесі чергування. Індивідуаль­ні пояснення стають ніби додатковим засобом, яким вихо­ватель користується тоді, коли діти чогось не засвоїли.

Особливе значення в старшій групі має контроль ви­хователя і оцінка дій чергового. В попередніх групах вихо­ватель постійно стежив за тим, як діти виконують ті чи інші обов'язки, у разі потреби нагадував їм про них; контроль був безпосередній. В старшій групі вихователь більше уваги повинен звертати на те, щоб вихованці самостійно контролювали свою роботу, самі бачили помилки і недороб­ки в ній. Тим самим роль прямого контролю вихователь тут ніби відсовує на другий план, все частіше залучаючи дитя­чий колектив до організації особистого контролю за своєю роботою і ставлячи чергових перед необхідністю самоконт­ролю. Нагадування вихователя в процесі чергування забирають менше часу, ніж у попередніх групах. Тут вихователь про недоробки говорить, коли оцінює роботу чергових. Це доцільно робити після закінчення чергування. Проте і в процесі чергування вихователь може один-два рази дати оцінку окремим моментам у роботі чергових, схвалюючи їх або роблячи критичні зауваження.

Керівництво вихователя колективними взаєминами в цій групі полягає в тому, що, з одного боку, він підкреслює пе­ред дитячим колективом користь від праці чергових, а з дру­гого, — наголошує на тому, що діти повинні дбати про чер­гових, уважно ставитися до їх роботи. І чергові розуміють, що вони відповідають за якість чергування перед дітьми, які цінять і поважають їх працю.

Часто оцінювання роботи чергового окремими дітьми залежить від того, як оцінив її вихователь або їх товариші по групі.

Пам’ятка для організації чергування дітей у їдальні

1.​ Чергові діти, попередньо ретельно вимивши руки з милом, одягають відповідний одяг та головні убори.

2. ​ В цей час помічник вихователя викладає на роздатковий стіл серветниці з паперовими серветками, хлібниці, столові прибори (ложки, виделки, ножі) у спеціальних ємкостях, тарілки для першої страви, чашки.

3. ​Помічник вихователя розливає у чашки напій та розкладає хліб у хлібниці.

4.​ На підготовлений стіл у такій послідовності чергові ставлять:

·​ серветниці з паперовими серветками (у центрі столу);

·​ хлібниці з хлібом (у центрі столу біля серветниць);

·​ чашки з напоєм (ближче до центру столу навпроти місця дитини);

·​ тарілки для першої страви (навпроти місця дитини);

·​ столові прибори (ніж – праворуч від тарілки; ложку – праворуч від ножа; виделку – ліворуч від тарілки).

Навчаючи дітей розкладати прибори, слід робити це почергово з кожним їх видом, це забезпечить чіткість та правильність виконання завдання дитиною.

5.​ Помічник вихователя приносить першу страву та наливає її у тарілки.

6. ​ Чергові запрошують дітей до столу та бажають усім смачного (діти старшого дошкільного віку можуть оголосити меню, попередньо довідавшись про це у вихователя).

7. ​ Після завершення прийому першої страви, чергові допомагають помічнику вихователю розносити другу страву, яка стоїть у тарілках на роздатковому столі.

8. ​ Після повного прийому їжі дітьми чергові зчищають її рештки з тарілок, складають їх одна на одну та відносять посуд для миття. Спеціальними щітками згортають крихти у совки, забирають зі столів чашки, серветниці та хлібниці.

Кiлькiсть переглядiв: 1922

Коментарi